У своїй практиці колопроктолог щодня працює над проблемою закрепів у пацієнтів, адже до 30% популяції час від часу стикаються з цим явищем. Як правило, пацієнта турбує не власне відсутність регулярних випорожнень, а пов’язані з цим дискомфорт у животі та неприємні відчуття під час дефекації.
У даній статті ми розглянемо медичні аспекти закрепу, базуючись на рекомендаціях Американського товариства колопроктологів,
настановах Європейського гастроентерологічного об’єднання і власному багаторічному досвіді.
Згідно IV Римських Критеріїв закреп означає:
- Менше трьох самостійних дефекацій на тиждень
Або ж, якщо принаймні чверть спроб дефекації супроводжуються:
- значним натужуванням;
- виділенням твердого калу грудочками;
- відчуттям аноректальної “непрохідності“;
- відчуттям неповного спорожнення;
- потребою у допомозі пальцем чи рукою.
В основі цих явищ порушення моторики товстого кишечника або ж диссинергія м’язів тазового дна. Потрібно зважати на порушення режиму харчування, прийом певних груп медикаментів, метаболічні та психоемоційні зміни. Якщо ви помічаєте у себе хоча б один з вищезазначених пунктів, або похід в туалет супроводжується больовими відчуттями – прийшов час звернутись до проктолога.
Завдання лікаря під час консультації – ретельно розпитати пацієнта про історію його захворювання, дізнатись про особливості харчування, руховий та водний режим, шкідливі звички, виявити можливі чинники, що провокують цей стан. Звісно ж, обов’язково провести комплексний проктологічний огляд, що включатиме пальцеве ректальне дослідження, аноскопію та, за потреби, ректороманоскопію. Під час огляду пацієнта з закрепом проктолог оцінює анальний рефлекс, наявність слідів підтікання калу, подразнення перианальної ділянки, пролапс слизової оболонки прямої кишки та наявність гострих чи хронічних анальних тріщин. Пальцеве ректальне дослідження дозволяє оцінити тонус сфінктера в спокої та при натужуванні, виявити ректоцеле (пролабування стінки прямої кишки у вагіну у жінок старшого віку), новоутворення чи стриктури (звуження) прямої кишки та анального каналу. Усі ці стани асоціюються з порушенням регулярної дефекації і можуть потребувати дообстеження перед прийняттям остаточного рішення про план лікування.
Зі спеціальних обстежень можуть знадобитися:
- Колоноскопія. Якщо пацієнт віком понад 45 років, має обтяжену спадковість щодо пухлин шлунково-кишкового тракту, або крім закрепів, відмічає так звані “тривожні симптоми”: домішки слизу та крові в калі, анемію, схуднення.
- Пасаж суспензії барію по шлунково-кишковому тракту. Пацієнту дають випити 200мл рентгенконтрастної речовини – барієвої суміші – та за допомогою рентгенівських знімків контролюють її просування. В нормі повне спорожнення кишківника настає протягом 24-48 годин. Крім порушень моторики даний метод дозволяє виявити стриктури, дивертикули, особливості анатомії кишківника та є корисним для прийняття остаточного рішення.
- Аноректальна манометрія. Дозволяє виміряти та об’єктивно оцінити тиск в ампулі прямої кишки в стані спокою та при натужуванні. Ця інформація дає уявлення про стан м’язевого апарату тазу та його роль у виникненні закрепів у даного пацієнта.
- МРТ-дефекографія. Це радіологічний метод дослідження, що дає вичерпне уявлення про стан тазових м’язів та їх взаємодію під час акту дефекації.ё
Лікування закрепу
У більшості випадків лікування закрепів консервативне. Ключову роль відіграє модифікація способу життя, харчових звичок, водного режиму та фізичної активності під контролем лікаря. Звісно, інколи також виникає потреба у призначенні послаблюючих ліків та харчових добавок.
Оперативне лікування може бути показаним у разі виявлення наступних станів, пов’язаних з закрепом:
- Анальна тріщина та сфінктероспазм
- ректоцеле ІІІ-IV ступеню
- поліпи та інші новоутворення кишківника
- декомпенсований закреп – стан що не вдається коригувати жодними консервативними методами, в тому числі прийомом послаблюючих. У таких випадках здійснюють повне видалення товстого кишківника, це доволі рідкісна ситуація, якій завжди передує тривалий пошук ефективної терапії.